У місті, де ранковий туман іноді набуває вигляду тонкої вуалі над брукованими вулицями, парки старих часів давно стали тихими свідками історичних подій. Їхні алеї пам’ятають майже все: імперські прогулянки під звучання духових оркестрів, радянські суботники, перші побачення покоління 90-х. Проте за романтикою завжди приховується правда, адже залишаються занедбані фонтани, повалені ліхтарі або лавки, чия фарба зберігає лише відтінки минулої доглянутості, розповідає сайт chernivtsi-city.com.
Наш матеріал покликаний розглянути етапи формування зелених зон минулого. Ми розглянемо причини їхнього занепаду, сьогоднішню проблематику та проаналізуємо реальні плани реконструкції.
Парк Шиллера
Парк імені Фрідріха Шиллера, розкинутий на площі близько 10 гектарів, є одним із найстаріших (існування датується ще 1890 роком). Його поява стала органічною частиною амбітної концепції «озеленення», котру впроваджувала австро-угорська влада, намагаючись надати Чернівцям європейського лиску. Символічно, що цей природний оазис розташувався у самому серці, поруч із Резиденцією (нині – Національний університет імені Юрія Федьковича).
Вибір назви не був випадковим. Представники тодішньої панівної гілки намагалися вшануванням видатного німецького поета віддати данину потужній німецькомовній інтелектуальній традиції. Дослідник Петро Рихло зазначає: дух Шиллера буквально витав на території буковинського краю. Його п’єси брали за основу репертуару місцевого театру, а пам’ятник досі зустрічає глядачів біля храму Мельпомени.
Якщо проводити дослідження далі, то варто звернути увагу на природничу наповненість. Науковці Лісотехнічного університету, провівши комплексний аналіз дендрофлори, підтверджують ботанічну цінність масиву. Ту, немов у музеї, збереглися насадження клена, явора, бука, граба, білої акації та кінського каштана. Проте вік дерев залишається надзвичайним викликом – без належного догляду велетні будуть вразливими.
На жаль, сьогодення цього шляхетного куточка дисонує з минулим. Протягом останніх десятиліть мальовнича місцина трансформувалася зоною відчуження. Місцеві мешканці з болем констатують: алеї вкриті сміттям, пляшками й слідами маргінального дозвілля, допоки брак освітлення робить вечірні прогулянки небезпечною авантюрою. Надія на ренесанс повернулася, коли міська рада провела конкурс щодо кращого проєкту доброустрою. Перемогу здобула візія авторського колективу (Вікторія Гавриш, Олександра Мамут-Лесь та інші). Їхня концепція передбачає облаштування мотузкової зони, лижного треку, а взимку – навіть льодового майданчика.
Ядро навколишнього відпочинку
Історія Центрального парку імені Тараса Шевченка сягає 1830-го. Тоді за ініціативи окружного інженера Адольфа Маріна й архітектора Андреаса Мікуліча заклався фундамент «Народного саду» (Volksgarten). Задум творців полягав у наслідуванні кращих взірців віденського садово-паркового мистецтва, де естетична насолода охопила б усі стани.
Тодішній масштаб робіт максимально вражав: для створення зеленого масиву висадили понад 35 тисяч дерев і кущів. Парк почав нести роль справжньої ботанічної перлини Буковини. Тут і досі можна знайти мовчазних титанів, серед яких відзначаються екзотичні тюльпанові насадження, реліктовий гінкго, американські клени. Окрім того, дендроколекція зберігає плакучий бук – жива скульптура, народжена довкіллям.
Та час доволі невблаганний. Десятиліття інтенсивної експлуатації без належних капіталовкладень залишили свої шрами: стежки вкрилися мереживом тріщин, освітлення морально застаріло, знакові локації, як-от площа навколо фонтану чи простір біля Літнього театру, виглядають відверто втомленими. Про модернізацію заговорили тільки в середині 2023-го. Замість тотального замощення пропонується зародження «садової алеї». Сліпучі прожектори планують замінити трирівневою ілюмінацію. А щоб захистити затишок від урбаністичного шуму, підсилять візуальні та акустичні бар’єри.
Живий музей флори
Навіть кожен лінивець знає про існування Ботанічного сау. Заснований у 1877 році, істинний храм природ розкинувся на компактній локації у 3,5 гектари. Однак його вплив виходить далеко за межі цієї площі, адже під науковою егідою перебуває також розкішний дендропарк (арборетум), що ховається за стінами величної Резиденції буковинських митрополитів.
Територія локації є чітко зонованою: сформовані відділи дендрології, трав’янистих рослин, власна академічна база. Та достоту вражає усіх відвідувачів оранжерея. Під скляним куполом знайшли прихисток понад 900 тропічних і субтропічних видів, які не вижили б у суворому кліматі передгір’я Карпат. А якщо говорити про наповненість? Веймутову сосну, болотний кипарис, екзотична катальпа та ліріодендрон ви точно знайдете серед зеленого масиву. Особлива магія відбувається навесні, коли рослинний комплекс стає місцем паломництва тисячам містян завдяки цвітінню чарівних магнолій Суланжа. Дуже часто спостерігають й появу художників – вони прагнуть першими увіковічити біло-рожеву казку.
Сьогодні Ботанічний сад трансформується з суто закритої наукової установи на важливий культурно-освітній простір. Це місце відіграє роль живої аудиторії для студентів або школярів, які прагнуть усамітнитися в тиші. Та варто розуміти, що утримання такої унікальної екосистеми в умовах сучасного міста – надважкий виклик. Старовинні конструкції теплиць потребують регулярного ремонту (останні значні роботи проводилися ще у 2008-му). Зміна клімату, своєю чергою, змушує науковців докладати титанічних зусиль для збереження нестійких популяцій. Тому глибоко стоїть питання якісного облаштування систем опалення й клімат-контролю, аби тропічні гості змогли пережити буковинські зими.
Та усі перераховані турботи ще раз повинні нагадати нам про те, що щира краса потребує тільки кропіткої праці та любові.
- 17 переглядів
