Викладач з Чернівців, який повернувся з війни, що на Сході України, розповів про своє життя, яке було там, під кулями, про те, що робив, що побачив та що відчував кожного дня, перебуваючи на межі життя і смерті.
Андрій Гречанюк – викладач Чернівецького національного університету, що працює на кафедрі журналістики та проводить для студентів курс лекцій сучасного журналістського процесу. Як повідомляють “Чернівці”, з посиланням на інтерв’ю, яке дав пан Андрій інформаційному агенству АСС, у 2014 році за власним бажанням Андрій Гречанюк попросився добровольцем на війну. У 2015 році він вже перебував на службі у Луганській області.
Викладач розповів, що жодної хвилини не пошкодував про своє рішення. За його словами, найскладнішими на війні були ті “тихі моменти”, коли не воювали - ось тоді “з’їдав” побут і на душі було важко. А коли тривали безпосередньо бойові дії, тоді час проходив швидко і не було навіть миті для поганих та лихих думок. Усі воїни - герої, що на передовій щиро вірять у перемогу, у свою ідею, в Україну – і це все допомагає їм там жити та боротись далі. Викладач зазначає, що воювати зовсім не страшно і не важко, важко впоратись із “зависанням” (коли нічого не відбувається) та психологічною напругою, а все інше – дрібниці.
Сьогодні, коли Андрій Гречанюк вже у звичному і рідному середовищі, на улюбленій роботі, він розповідає, що приходять хвилини у його житті, коли дуже сильно хочеться повернутись воювати:
“Є такий момент, мабуть, потрібно до психологів звертатись – тягне, тягне. Власне – не в армію, а воювати. Мені сниться постійно. Є ж неприємні, страшні речі, так є, але все одно, воно притягує, пояснити це не можу. Я не пошкодував про це. Навіть попри те, що було складно”.
Тепер, після війни, пан Андрій намагається віддати себе роботі, адже він потрібен і тут. Зараз викладач розробляє нові курси, шукає щось нове для себе і своїх студентів. Зазначає, що розуміє і студента відмінника, і студента, який не вчиться, бо це не головне у житті. Головне при будь-яких обставинах залишатися людьми, робити у житті те, що подобається, до чого "тягнеться душа" та любити те місце, де народився і живеш.
